Жужуленко П.Н. Главный врач ГС СМП

 

« Зародження та розвиток швидкої медичної допомоги »

 

Початок розвитку, первинні зачатки Швидкої допомоги відносяться до часу раннього середньовіччя - IV століття, коли на дорогах, що ведуть у Єрусалим, були організовані будинки для надання допомоги численним подорожнім.

У 1092 р. в Англії був заснований орден Іоаннітів, у задачу якого входило обслуговування хворих у госпіталі в Єрусалимі й надання першої допомоги подорожанам на дорогах. На початку XV століття -у 1417р.-у Голландії була організована служба для надання допомоги потопаючим на багаточисленних каналах, що перерізають цю країну.

Перша Станція швидкої допомоги була створена у Відні в 1881 р. Приводом для цього з'явилась пожежа у Великому театрі, підчас якої було дуже багато потерпілих, що залишилися без будь-якої допомоги. З ініціативи віденського лікаря Ярослава Мунди незабаром була організована Станція швидкої допомоги. Відповідно до проекту Я.Мунди в задачу цієї установи входило надання першої допомоги постраждалим і транспортування їх в лікувальну установу або додому. Ця Станція швидкої допомоги не мала свого штатного складу. Вона існувала на благодійних засобах й користувалася допомогою добровольців - лікарів й студентів-медиків.

В країнах Західної Європи немає єдиної державної служби швидкої медичної допомоги, вона знаходиться в структурі різних, у тому числі приватних, лікувальних установ і здійснюється муніципалітетами, товариствами Червоного Хреста, страховими організаціями, медичними коледжами, лікарнями й т. д.

У Росії ідея організації Швидкої медичної допомоги належала лікарю, що жив в С.Петербурзі, Г. Л. Аттенгоферу, який ще в 1818 р. надав клопотання до міської влади з документом, названим ним «Проект учреждения в Санкт-Петербурге для спасения умирающих внезапно или подвергших свою жизнь опасности». На жаль, цей проект здійснений не був.

          Наступний етап спроб організації Швидкої допомоги зв'язаний з ім'ям відомого російського лікаря й гуманіста Ф. П. Гааза. У 1826 р. Ф. П. Гааз намагався ввести посаду «особливого лікаря для спостереження за організацією піклування про раптово захворілих, які потребують негайної допомоги». Однак прохання це було відхилено як «зайве і марне».

Тільки в 1844 р. Ф. П. Гаазу вдалося відкрити в Москві «поліцейську лікарню для безпритульних».В обов'язки персоналу цієї лікарні входило надання медичної допомоги при «раптових випадках». Однак, це ще не була швидка допомога, тому що лікарня не мала у своєму розпорядженні транспорту і надавала допомогу тільки тим, кого тим чи іншим засобом доставляли в лікарню.

Перші 3 Станції швидкої допомоги в Росії були відкриті в 1898 р. На кожній Станції були кінна карета, перев'язувальний матеріал, деякі інструменти і лікарські засоби.

Пізніше, в 1899 році, 5 таких Станцій було відкрито в Петербурзі. Задача цих Станцій полягала в наданні першої допомоги при раптових захворюваннях і нещасних випадках у громадських місцях, а також транспортування хворих у лікувальну установу.

Усі Станції швидкої допомоги організовувалися завдяки грошовій допомозі («благодійним пожертвуванням») приватних осіб. Прекрасно розуміючи необхідність і значення швидкої допомоги, передові лікарі того часу приділяли багато часу і зусиль для її організації, розвитку і популяризації.

У 1889 р. К. К. Рейер відкрив курси, призначені, головним чином, для навчання поліцейських правилам надання першої допомоги.

У 1896 р. Н. А. Вельяминов розробив проект «Організації надання першої медичної допомоги в Санкт-Петербурзі». А в 1908 р. у Москві з ініціативи відомого хірурга П. І. Дьяконова було організоване суспільство швидкої допомоги. Багато уваги приділяли розвитку швидкої допомоги в Петербурзі відомі хірурги Г. І. Турнер і І. І. Греков. Г. І. Турнер був першим завідувачем Міською станцією швидкої допомоги, а 1.1. Греков - першим керівником Центральної станції швидкої допомоги.

На початку XX століття Станції швидкої допомоги були відкриті ще в семи містах Росії. Усі вони обслуговувалися санітарами. Тільки в 1912 р. у Петербурзі 50 лікарів погодилися на добровільних засадах брати участь в роботі Швидкої допомоги.   До  1912 р. уся Швидка допомога обслуговувалася кінним транспортом. Лише в наступні роки з'явилися перші санітарні автомобілі.

Після Жовтневої революції, 26 жовтня 1917 року, при Військово-революційному комітеті Петроградської ради робочих і солдатських депутатів був створений медико-санітарний відділ для надання невідкладної медичної допомоги повсталим робітникам Петрограда. Очолив цей відділ доктор П. Б. Хавкш. згодом головний лікар Ленінградської станції швидкої допомоги.

З перших же років Радянської влади Швидка допомога стала справою держави і в основу її роботи були покладені всі головні принципи радянської охорони здоров'я, -безкоштовність, загальнодоступність, плановість, профілактична спрямованість, використання новітніх досягнень.

Насамперед необхідно вказати на розповсюдження служби Швидкої допомоги. Однак справа, природно, була не тільки в кількісному рості. Одночасно з ростом числа Станцій почалося і їхнє технічне переоснащення. Цей динамічний процес, постійно продовжувався. Справу Швидкої допомоги було поставлено на наукову основу.

У 1928 р. був організований Московський науково-дослідний Інститут Швидкої допомоги ім. Н. В. Скліфасовського, а в 1932 р. -Ленінградський науково-дослідний інститут Швидкої допомоги, що пізніше одержав ім'я свого засновника - відомого радянського хірурга Героя Соціаіістичної Праці І.І.Джанелідзе. Ці інститути стали центрами організації і розвитку служби Швидкої допомоги

Могутнім стрибком у розвитку служби Швидкої допомоги стало створення спеціалізованних брнгад. Перша спеціалізована бригада Швидкої допомоги – психіатрична – була організована в 1928р. у Москві, а в 1931р. –  у Ленінграді.Швидка лопомога стала забеспечуватися сучасним транспортом.Однак,широке поширення такі бригади набули тільки наприкінці 50-х - початку 60-років. Так у 1957- 1958 р у Ленінграді була створена  бригада Швидкої допомоги для надання. хворим з важкою травмою і шоком. Досвід протишокових спеціалізованих бригад дозволив у Москві, Ленінграді, а потім і в інших містах організувати спеціалізовані кардіологічні. токсикологічні, педіатричні бригади.

Завдяки цьому спеціалізована Швидка медична допомога змогла значно наблизитися до важко хворих і потерпілих, що суттєво поліпшило результати лікування.

Нарешті, в останні роки стали організовуватися бригади інтенсивної терапії, призначені для надання висококваліфікованої екстреної допомоги різним категоріям важко хворих і потерпших. Необхідність створення таких бригад була обумовлена відносно невисоким відсотком профільності викликів спеціалізованих бригад - ситуацією, коли спеціалізовані бригади використовувались без обліку їхніх можливостей.

У зв'язку з розвитком усіх галузей промислового і сільськогосподарського виробництва, значним зростанням транспортних засобів і інтенсивності дорожнього руху, зміною екологічних факторів постійно збільшується число важких травм і патологічних станів, потребуючих екстрених лікувальних заходів. Доведено, що існує пряма залежність наслідків важких травм і невідкладних хворобливих станів від часу прибуття лікаря до постраждалих і хворих, якості й обсягу наданої їм медичної допомоги, негайного транспортування в стаціонар із продовженням лікування в дорозі.

Надання невідкладної медичної допомоги в повному обсязі в самі ранні терміни при травмах, нещасних випадках і раптових захворюваннях є найчастіше вирішальним фактором для порятунку життя потерпілих.

Улаштовувачем Одеської станції швидкої медичної допомоги в історію нашого міста увійшов відомий меценат граф М. М. Толстой. З покоління в покоління родина Толстих відігравала видатну роль у міському суспільному житті, брала участь у справах благоустрою і тому постійно входила в число почесних громадян Одеси.

Граф Михайло Михайлович на свої засоби і по власному почину звів у жовтні 1902 року за планами відомого архітектора Ю.М. Дмитренка в стародавньому Валіховському провулку представницький будинок Станції швидкої медичної допомоги. Вартість будівлі і устаткування обійшлась в 100 тисяч карбованців. Служба Одеської швидкої допомоги була поставлена по зразку і подобі медичної установи у Відні. Оскільки на зорі XX століття успіхи 20 літньої практики Віденської швидкої допомоги,» -першої у світі організаційно оформленої медичної служби для надання екстреної лікарської допомоги раптово захворілим чи жертвам нещасних випадків були незаперечні, то Австрія і стала зразком для створення подібної медичної установи для М. М. Толстого. Історичні джерела свідчать, що Станція швидкої медичної допомоги була першим в Одесі медичним закладом муніципального підпорядкування, яка мала в своїй структурі рентгенівський кабінет. Роботу по організаційному оформленню нової для країни служби розділив з  М.М Толстим - Я.Ю.Бардах, приват-доцент Новоросійського університету, сподвижник 1.1. Мечникова і лікар з великою практикою.

Своєрідним кодексом честі медиків Одеської Станції швидкої медичної допомоги стали її статус - «14 правил», складений графом М. М. Толстим і девіз «Прєданностію й усєрдієм», взятий з його родового гербу. Достатньо привести тільки один параграф з «14 правил»: «За зроблену допомогу Станція ніякої плати не здіймає, незважаючи на ступінь чи заможність постраждалого»

Відкриття Станції відбулось 29 квітня (по старому стилю) 1903 року в присутності градоначальника Д. Г. Арсеньєва. В перші роки своєї роботи Станцією швидкої допомоги було надано допомогу 2400 пацієнтам. Такий обсяг діяльності Станції зумовив потребу в її розширенні. Зважаючи на це, Спілка одеських лікарів звернулося до міської управи з проханням про будівництво додаткових приміщень і служб. 7 липня 1904 року рішення міської управи було прийнято і на відведеній ділянці з'явився через деякий час одноповерховий будинок з підвальним приміщенням.

За 7 перших років роботи Станції було зареєстровано 6337 потерпілих. Станція швидкої допомоги відгукувалася на всі значні події дореволюційного часу: надавала допомогу пораненим матросам крейсера «Варяг», потерпілим під час вуличних боїв 1905 року і жертвам єврейських погромів 1906-1907 років.

З початком першої світової війни в приміщенні Станції було розгорнуто лазарет на 20 ліжок для поранених нижніх чинів .В 1914 році на базі Станції було підготовлено 462 сестри милосердя. Невід'ємним є і той факт, шов період двох воєн, першої світової і Громадянсьюї ва сгавробпники Станщвиюнували свої обов'язки сумлінно.

Особливо складними видалися для Станції швидкої медичної допомоги роки після Громадянської війни - період обумовлений розрухою і недоліком фінансування.

Значні труднощі долали працівники Станції в роки Вітчизняної війни, коли більшість працівників була мобілізована в діючу армію. Під час оборони міста персонал Станції, до якого ввійшла група сандружинників, надавав допомогу потерпілим від бомб ворожих літаків.

Після звільнення міста від німецько-фашистської окупації співробітники Станції відновлювали напівзруйнований війною заклад, не припиняючи надання медичної допомоги населенню міста.

У 1959 році для наближення швидкої медичної допомоги до населення окремих районів була почата організація підстанцій. З 1960 року в структурі Станції з'являються перші спеціалізовані бригади Швидкої медичної допомоги. Сьогодні населення міста обслуговують 22 бригади: педіатричні, неврологічні, кардіологічні, реанімаційні, психіатричні і інтенсивної терапії.

За час свого існування Станція надала медичну допомогу понад 11 мільйонів потерпілим і хворим.

Структура і штати Станції безупинно удосконалюються і змінюються, однак залишаються незмінними високий професіоналізм, самовіддача і чіткість роботи її співробітників, готових по першому виклику виїхати для надання допомоги хворим і потерпілим. Станція швидкої допомоги м. Одеси, як і раніше, відгукується на всі події державного масштабу - її співробітники брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та руйнівного землетрусу у Вірменії.

Треба привести кілька цифр, що характеризують роботу Станції в умовах незалежної держави України. В даний час в бригадах і допоміжних підрозділах працює більше 1000 співробітників, які щорічно надають допомогу майже чверті міліона чоловік.

Однією із реліквій Станції є збережена багатьма поколіннями емблема Станції. Стародавня печатка рельєфна, призначена для відбитків на сургучі. На ній традиційний символ медицини і алегоричні крила, що означають швидкість, рух. Так у художній формі, була лаконічно виражена передова для того часу ідея надання екстреної медичної допомоги населенню на догоспітальному етапі. Емблема Швидкої була зображена на фірмових жетонах медиків, як її особливий «корпоративний» знак, почесної І відповідальної Служби Милосердя.

Символіка емблеми підтверджувалася справою. Усього через 20-30 сек. з моменту прийняття телефонного виклику на Центрі вдень, 1-2 хвилин - уночі, завершувалися «стартові» збори на станції і лікар з медичними,укладаннями вже в кареті, згідно з Правил служби «завжди і негайно» був готовий надати невідкладну допомогу своїм співгромадянам.

По тривожному бою станційного дзвону з-під зводів воріт Центру виїжджали повною установи для М.М.Толстого. Історичні джерела свідчать, що Станція швидкої медичної допомоги була першим в Одесі медичним закладом муніципального підпорядкування, яка мала в своїй структурі рентгенівський кабінет. Роботу по організаційному оформленню нової для країни служби розділив з М.М.Толстим - Я.Ю.Бардах, приват-доцент Новоросійського університету, сподвижник 1.1.Мечникова і лікар з великою практикою.

Своєрідним кодексом честі медиків Одеської Станції швидкої медичної допомоги стали її статус - «14 правил», складений графом М.М.Толстим і девіз «Прєданностію й усєрдієм», взятий з його родового гербу. Достатньо привести тільки один параграф з «14 правил»: «За зроблену допомогу Станція ніякої плати не здіймає, незважаючи на ступінь чи заможність постраждалого»

Відкриття Станції відбулось 29 квітня (по старому стилю) 1903 року в присутності градоначальника Д. Г.Арсеньєва. В перші роки своєї роботи Станцією швидкої допомоги було надано допомогу 2400 пацієнтам. Такий обсяг діяльності Станції зумовив потребу в її розширенні. Зважаючи на це, Спілка одеських лікарів звернулося до міської управи з проханням про будівництво додаткових приміщень і служб. 7 липня 1904 року рішення міської управи було прийнято і на відведеній ділянці з'явився через деякий час одноповерховий будинок з підвальним приміщенням.

За 7 перших років роботи Станції було зареєстровано 6337 потерпілих. Станція швидкої допомоги відгукувалася на всі значні події дореволюційного часу: надавала допомогу пораненим матросам крейсера «Варяг», потерпілим під час вуличних боїв 1905 року і жертвам єврейських погромів 1906-1907 років.

З початком першої світової війни в приміщенні Станції було розгорнуто лазарет на 20 ліжок для поранених нижніх чинів .В 1914 році на базі Станції було підготовлено 462 сестри милосердя. Невід'ємним є і той фата; що в перюд двох воєн, першої світової і Громадянсьюї ва спшробпники Станціївшюнували свої обов'язки сумлінно.

Особливо складними видалися для Станції швидкої медичної допомоги роки після Громадянської війни - період обумовлений розрухою і недоліком фінансування.

Значні труднощі долали працівники Станції в роки Вітчизняної війни, коли більшість працівників була мобілізована в діючу армію. Під час оборони міста персонал Станції, до якого ввійшла група сандружинників, надавав допомогу потерпілим від бомб ворожих літаків.

Після звільнення міста від німецько-фашистської окупації співробітники Станції відновлювали нашвзруйнований війною заклад, не припиняючи надання медичної допомоги населенню міста.

У 1959 році для наближення швидкої медичної допомоги до населення окремих районів була почата організація підстанцій. З 1960 року в структурі Станції з'являються перші спеціалізовані бригади Швидкої медичної допомоги. Сьогодні населення міста обслуговують 22 бригади: педіатричні, неврологічні, кардіологічні, реанімаційні, психіатричнії інтенсивної терапії.

За час свого існування Станція надала медичну допомогу понад 11 мільйонів потерпілим і хворим.

Структура і штати Станції безупинно удосконалюються і змінюються, однак залишаються незмінними високий професіоналізм, самовіддача і чіткість роботи її співробітників, готових по першому виклику виїхати для надання допомоги хворим і потерпілим. Станція швидкої допомоги м. Одеси, як і раніше, відгукується на всі події державного масштабу - її співробітники брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та руйнівного землетрусу у Вірменії.

Треба привести кілька цифр, що характеризують роботу Станції в умовах незалежної держави України. В даний час в бригадах і допоміжних підрозділах працює більше 1000 співробітників, які щорічно надають допомогу майже чверті міліона чоловік.

Однією із реліквій Станції є збережена багатьма поколіннями емблема Станції. Стародавня печатка рельєфна, призначена для відбитків на сургучі. На ній традиційний символ медицини і алегоричні крила, що означають швидкість, рух. Так у художній формі, була лаконічно виражена передова для того часу ідея надання екстреної медичної допомоги населенню на догоспітальному етапі. Емблема Швидкої була зображена на фірмових жетонах медиків, як її особливий ««корпоративний» знак, почесної І відповідальної Служби Милосердя.

Символіка емблеми підтверджувалася справою. Усього через 20-30 сек. з моменту прийняття телефонного виклику на Центрі вдень, 1-2 хвилин - уночі, завершувалися «стартові» збори на станції і лікар з медичними  укладаннями вже в кареті, згідно 3 Правил служби «завжди і негайно» був готовий надати невідкладну допомогу своїм співгромадянам.

         По тривожному бою станційного дзвону з-під зводів воріт Центру виїжджали   повною 16- риссю на бруківки вулиць міста парокінні упряжки. Лихі кучері правили конями, санітар, сидячи поряд, сурмив попередження в ріжок. Шлях карети від Валіховського провулку до вокзалу долався за сім хвилин (відмінна і для наших «автомобільних» бригад «оперативність» на виклик!).

Коли обривалася парадна брущатка головних вулиць І починалося обтяжуюче бездоріжжя робочих окраїн, карети з «крилатим» - знаком медицини на бортах улітку прокладали собі шлях, здіймаючи шлейф пилу, а в негоду, загружаючи по маточини в бруді.

Так просувались по мереживу провулків одеських Фонтанів І Млинів, у лабіринтах Молдаванки і Слобідки, Сахалінчика і Пересипу. Без перебільшення «кораблями милосердя» були ці перші карети Швидкої. Хроніка добової діяльності Станції швидкої допомоги публікувалась у той час в щоденних випусках одеських газет. Знайшли в цих публікаціях відображення виїзди на численні нещасні випадки на фабриках, заводах і в порту, у побуті при аваріях кволого житла бідняків, пожежах, отруєннях чадним газом і зіпсованими продуктами. Допомога мешканцям міського «дна» - у богодільнях, нічліжках, просто бездомним на вулицях міста, надання допомоги жертвам злочинності, людям, зневіреним на самогубство - така була з дня на день звичайна практика медиків Швидкої. Надавати допомогу постраждалим лікарям нерідко доводилось з небезпекою для життя в трюмах пароплавів, льохах, підвалах, на пожежних сходах і дахах будинків.

Бували також виїзди іншого роду: Надання медичної допомоги потерпілим у сутичках з поліцією і військами під час страйку липня 1903 року, виклик на заколотний броненосець «Потемкин». перевезення з пароплавів поранених моряків о крейсера «Варяг» і канонерського човна «Кореец» прибулих з Чемульпо героїв Порт-Артура, виїзд по «бойовій тривозі в порт під час наваду на Одесу турецьких міноносців на початку першої світової війни.

Дотепер базою червоно-хрестового флоту кораблів милосердя залишається Центральна підстанція.Тут на стінах колишньої стайні і каретного сараю збереглися кільця конов’язей недалеко від воріт – декоративний навіс над „штатним”  місцем станційного дзвону. В рідкої краси актовому залі підстанції –довгі роки відбувались традиційні зустрічі членів „Спілки одеських лікарів”.  Тут же був перший у країні музей служби Швидкої допомоги – предмет особливої гордості одеситів, в якому зберігалися не тільки яскраві докумеити літопису одеської охорони здоров’я, але й ісорії самого міста.

 

На жаль, музей  «вольовим рішенням  працівників Мінздраву республіки при байдужій згоді місцевих чиновників від медицини був бездумно скасований на початку 50-х років.

Тепер залишки експонатів музею животіють, розкидані по закладах різних відомств. Сумна доля осягла цікаву бібліотеку музею, від якої зараз залишилися одні лише сліди. При зовсім «детективних» обставинах у виразно помітному минулому зник зі свого традиційного місця станційний дзвін.

В жовтні 1983 року зі сторінок «Вечірньої Одеси» пролунав заклик одеського письменника і краєзнавця Григорія Зленка відродити музей Швидкої, котрий знайшов визначений відгук у лікарському світі Одеси. Не проста, зрозуміло, це справа - знову повернути до життя унікальний музей Одеської Швидкої допомоги, але немає сумніву, що знайдуться ентузіасти серед медиків, які не відмовлять у допомозі.

Строгий рахунок пред'являє місто своїй службі Швидкої допомоги. І кому, як не лікарям лінійних бригад відомо, що будь-яка, навіть сама упереджена скарга одеситів, не залишається без уваги. Але от пародокс: вимагаючи багато чого, а іншим разом і неможливе від своєї Швидкої допомоги, одесити геть-чисто забули про тяжкий стан будинку центральної підстанції.

«Охоронною грамотою» Центру не стало навіть рішення облвиконкому за № 480 від 15 серпня 1985 року, що фактично визнало за будинком центральної підстанції Швидкої допомоги по Валіховському провулку статус пам'ятника архітектури. Зараз унікальний будинок вимагає не тільки капітального ремонту, але і дбайливої реставрації. Мабуть після реставрації будинку можна буде відроджувати в колишніх стінах і музей, де знайдеться почесне місце і для стародавньої печатки часів юності Одеської Служби Милосердя, і для інших дорогоцінних матеріалів історії Станції. Станція швидкої медичної допомоги Одеси є установою вищої категорії, .яка надає екстренну медичну допомогу населенню обласного центру і прилягаючих до міста населених пунктів обласного підпорядкування: Крижанівки, Красносілки, Олександрівки, Фонтанки, Дофіновки, Лісків, Шевченко, Усатово, інституту Таїрова й інших.

100 років здійснює свою гуманістичну місію Одеська міська Станція швидкої медичної допомоги і на протязі всього часу історії лікарі, фельдшери, санітари, водії станції вірою і правдою, по заклию, серця допомагали людям в  скрутні години і повертали їх до життя.

Змінювались кадровий склад і структура станції, але завжди залишались незмінними професійне та моральне відношення наших працівників до свого діла.

В юбілейні дні ми згадаємо добрим словом тих. хто з 29 квітня 1903 року створював славну історію нашого закладу і висловлюємо подяку тим. хто продовжує їхні славні традиції.